Міжнародний джазовий мегапроект «Ken Vandermark “Resonance” Project». Звіт
Вечір сімнадцятого листопадла вулиці Львова окутав резонанс джазового проекту Кена Вандермарка, Ken Vandermark Resonance project. Разом із відомими у всьому світі, проте, на жаль, не надто в відомим в Україні Кеном (Американцем) у проекті брали участь також музиканти з Польщі, Швеції та, що важливо, з України.
Зайшовши до залу, хоча побачивши тамтешню публіку, краще було б сказати залі, я знайшов прихисток у куточку біля сцени. Оцінюючи згадану публіку, зрозумів — більшість тут мабуть “ні бельмеса не перять” чого вони сюди поприходили. Проте приємно було побачити серед невеличкої когорти таки справжніх шанувальників хорошого джазового звуку, Міська Барбару, та якось старечого вигляду пана, у потертому плащі з пачкою прими в ще більш потертій кишені.
Відірватись від недобрих оцінок мене змусила дівчинка в коричневому з блискітками платті, яка, як я зрозумів, мала би і розпочати вечір із подяки спонсорам та партнерам. Я не помилився, але що суттєвіше вона, таки викликала на сцену всіх винуватців вечора, принагідно для проформи нагадавши, аби всі повимикали дебільні телефони та не фоткали зі спалахами. Не знаю як решта, але я зробив перше, ще до входу, а от друге трохи не добре вплинуло на якість фото нижче, бо прийшов я без штатива.
Звук проте не чекав, і вже за якісь секунди після початку, я почав активно вбирати перші ноти, терції, тритони та, ще поки що, відносно рівні ритми з двох барабанних установок, перкусії, та низьких частот контрабасу. Перша композиція не відрізнялась, якоюсь масштабною атонічністю, але складалась з цікавих мелодичних ходів і в цілому залишала позитивні, легенькі судоми десь так у кадику.
Друга і третя композиції були схожі, проте остання запам’яталась двома цікавими соло. Перше з них на трубі, нагадувало миле і таке рідне для мешканців середньостатистичного горища, шарудіння мишей та луни оргазматичних звуків із витяжки. Та тут вкотре все зіпсувала недолугість публіки, яка не в тему почала нагороджувати виконавця своїми невчасними оплесками. Друге виконувалось щітками на ударних. Рівне з одного боку нагадувало стук серця, і ламане з іншого скидалось на хаотичне грюкання в двері та подзвонювання дверного дзвоника.
На антракті відважуюсь сходити в туалет. За останні десять років він не змінився — все такий же сирий, навіть вологий, з шаленим перетягом через водночас відкриті вікно та двері.
Після антракту займаю стратегічно-тактичну позицію на другому кінці сцени. Тепер прекрасно видно всіх учасників сцени і особливо ударника перкусисита, тепер видно навіть все різноманіття сурбін трубачів. Зміна місця і перерва робить неперервний для мене потік нот, живішим та повнішим. На публіку дивлюсь все з більшим болем, ці пані та панове з магістрату, апарату, комітету не в такт притупують ногами та підмахують головою, розриваючи тонку матерію невиправданими оплесками. Намагаюсь не зважати та далі насолоджуватись музикою. Музичне видовище розширюється і набирає все більших обертів. Ударні, сакси, альти, труби, все зливається в чудові, міфічно-потойбічні, сакрально інструментальні композиції . Знову маємо змогу насолодитись соло на ударних від шведського музиканта. Отримує змогу показати на що здатний і контрабас. Решта музикантів та інструментів не відстають ні на йоту. Здається що справді існуєш тільки тіт і зараз.
Коли починається кульмінація я на підсвідомому рівні вловлюю, що вже скоро і розв’язка. Вірити у це не хочеться, але воно таки так, і годинник на це також натякає. Музика потрохи віддаляється і знову з неохотою дивлюсь на дівчинку в коричневому платті з оголеними плечима. Музиканти забирають ноти, з посмішками на обличчі від нарешті доречних оплесків та виходять зі сцени. Очікуємо на ще одну композицію. Отримуємо ще хвилину дві насолоди, та двічі — щирі теплі поклони.
На виході чую різку і можливо з погляду мовця конструктивну критику “.. та хуйня, попытка зделать что то симфоническое..”. Не зважаючи продовжую ходу з нетерпінням натягую навушники, щоб на низькопробному записі почути відблиски пережитого. Та переконуюсь що треба чекати до виходу альбому, який записувався паралельно з концертом.